розселення звичаї та релігійні вірування слов ян

розселення звичаї та релігійні вірування слов ян

Релігійні вірування слов'ян. Уже зазначалася роль релігії в розвитку мистецтва, науки, моралі в історії середньовіччя усіх народів. У східнослов'янській релігії яскраво відображені дві риси, найбільш характерні для землеробських племен раннього Середньовіччя: обожнювання сил природи в різноманітних формах і культ роду.  В обох з них відображено язичницькі вірування та звичаї, які пізніше продовжували співіснувати поряд з християнськими. Виконання фольклорних творів супроводжувалось танком, співом, мало урочистий характер. Таким чином задовольнялись естетичні й моральні запити громади.

РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ ДАВНІХ СЛОВ’ЯН Традиційну релігію слов’ян християни назвали язичницькою. Слово «язичництво» походить від давньоруського слова «язици», тобто народи, які стоять поза межами.  Релігійні вірування давніх слов’ян. Традиційну релігію слов’ян християни назвали язичницькою. Слово «язичництво» походить від давньоруського слова «язици», тобто народи, які стоять поза межами християнства.

Давні слов'яни мали релігійні вірування. їхня релігія називається язичництво. Слов'яни обожнювали незрозумілі їм сили природи. Вони мали свій поховальний обряд, в основу якого була покладена віра у потойбічне життя. Померлих спалювали і ховали у спеціальних ямах. У могили клали речі померлого, знаряддя праці, посуд, їжу, інколи зброю. Крім цього, у давніх слов'ян існувала віра у різних духів. Найдавніші писемні повідомлення про вірування слов'ян належать візантійському історику VI ст. Прокопію Кесарійському. Він писав, що слов'яни вважають "володарем усього"

Протягом багатьох століть у слов`ян формувалась система релігійних вірувань, яку називають язичництвом. Язичництво слов`ян пройшло тривалий шлях розвитку. Спочатку основою релігійно-міфологічної картини світу стає класична індоєвропейська модель, коли світ богів, суспільство та космос поділяються на три щаблі. На кожному щаблі боги розміщуються за правилом парних опозицій (протиставлень), коли на противагу позитивному (доброму) богу є бог негативний (злий).  3. Які зміни мали місце у віруванні та звичаях слов’ян у продовж віків? Чим були зумовлені ці зміни? 4. Де слов’яни поклонялися своїм богам?

Релігійні уявлення слов'ян-праукраїнців еволюціонували так само, як і в інших давніх народів. Історична література свідчить про те, що вже у IX ст. вздовж середньої течії Дніпра жили поляни, на лівобережжі Дніпра і берегах Десни — сіверяни, на узбережжі Бугу — бужани, навколо річки Дністер — уличі, між Бугом і Прутом — тиверці, біля берегів цих та інших річок проживали ще кривичі, ільменці, радимичі та ін. їхній світогляд релігієзнавство визначає як сукупність антропоморфного анімізму, тотемізму і магії. Підставами для таких визначень є як давні літературні джерела, так і пережитки ранніх

Релігійні свята давніх слов’ян супроводжувались різними “ігрищами” – іграми, танцями під пісні і музику, іноді з рядженими. Ігрища були невід’ємною частиною богослужіння язичників. Їх починали, як правило, після жертвоприношень.  Мірою розселення євреїв по світу функцію релігійних центрів виконували синагоги(молитовий дім і громада віруючих)у ЧVІІІст. в Польщі та Україні виникла відома релігійна течія іудаїзму хасидизм. Незважаючи на величезну кількість історичних колізій у розвитку іудаїзму, ця релігія виявила великі можливості адаптації до політичних і культурних особливостей тих країн, де проживали євреї в діаспорі.

Релігійні вірування нашого часу безпосередньо сягають минулому. Як відомо, сучасне православне християнство у Росії сусідить і переплітається з язичницькими повір'ями і обрядами, що найчастіше відбуваються людьми, вважають себе істинними християнами. Наприклад: залишення на могилі померлого скляночки горілки, цукерок, печива тощо їстівного асортименту, святковий стіл за багатою їжею відразу після поховання людини, організований його родичами та інших звичаї нашого часу. Дуже цікаво, та й слід ретельніше вивчати релігію наших предків, аби знати історію над народом, його залишались культурн

В основі релігійних уявлень давніх слов'ян, органічно пов'язаних із землеробством і навколишньою природою, було уявлення про боротьбу двох начал -- світлог  В обох з них відображено язичницькі вірування та звичаї, які пізніше продовжували співіснувати поряд з християнськими. Природну основу літератури XV ст. становила усна народна творчість: пісні, перекази, легенди, заговори і заклинання. Особливе місце посідали пісні-билини.

Розселення і заняття, звичаї, вірування, побут східних слов’ян. Анти. Еволюція суспільного устрою. Північніше кочовиків, у смузі лісостепу, Важливою для країни історії є питання про походження її народу. Протягом ХІХ-ХХ ст. сформувалося декілька теорій слов’янського етногенезу. Дунайську теорію започаткував ще легендарний літописець Нестор у “Повісті минулих літ”: “Довго по тому сіли слов’яни по Дунаю, де єсть нині Угорська земля та Болгарська. Від тих слов’ян розійшлися вони по землі і прозвалися іменами своїми”.

Проблеми походження і розселення слов'ян дотепер залишається дискусійної, але численні дослідження істориків, археологів, антропологів, етнографів і лінгвістів дають можливість скласти загальну картину ранньої історії Східних слов'янських народів. У середині I тисячоріччя н.е. на загальній території Східної Європи, від озера Ільмень до Причорноморських степів і від Східних Карпат до Волги, склалися східнослов'янські племена. Історики нараховують близько 15 таких племен. Первісні форми релігій: сутність та значення в житті людини.

Слов'яни (ст.-слав. Словβне - володіють словом, зрозумілою промовою) - найбільша в Європі група народів, об'єднана близькістю мов і спільністю походження. Входить в сім'ю індоєвропейських народів, до яких також ставилися деякі інші давні народи - індійці, іранці, тохари, хетти, греки, італіки, іллірійці, фракійці, кельти, германці, балти. У ході міграцій, походів і воєн слов'янські народи розселилися на великій території Південної та Східної Європи і далі на схід - аж до Далекого Сходу Росії. В даний час слов'янські діаспори є також в державах Західної Європи, Америки,

Походження слов'ян та їх культури проблема досить складна і суперечлива. Слов'яни — це один з величезних давньоєвропейських етносів, що, на відміну від інших народів, з певним запізненням включився в сферу тих історичних подій. Ці події, як відомо, більш-менш повно висвітлені в літературних джерелах. Однак в історіографії, як відомо, існує чимало припущень відносно прабатьківщини слов'ян та походження їх культури. Власне, можна умовно виділити чотири концепції. Перша і найдавніша концепція пов'язана з ім'ям літописця Нестора. У "Повісті врем'яних літ" ві

Релігійні вірування Давніх слов’ян. Традиційну релігію слов’ян християни назвали язичницькою. Слово «язичництво» походить від давньоруського слова «язици», тобто народи, які стоять поза межами християнства.  Для називання релігії давніх слов’ян краще вживати, мабуть, слідом за Іваном Огієнком, слово «вірування». Воно несе нейтральне смислове навантаження. Те що називається «слов’янськими віруваннями», релігієзнавці звично відносять до політеїстичного типу релігій. Хронологічно період автентичних вірувань у слов’ян фіксується з різними варіаціями V– XII століть.

Сварог у древніх слов'ян є Богом-творецем Всесвіту, чоловічим втіленням Роду, богом неба та небесного вогню. Він є небесним ковалем, що викував Світ, покровителем ковальства та ковалів, а також опікун ремесла. Він населив Землю різними істотами, створив перших людей, став покровителем шлюбу та родини.

"Вірування і звичаї стародавніх слов'ян". релігійний вірування слов'янський звичай. Введення. Актуальність теми. Тема даного реферату актуальна в наш час і це обумовлено рядом причин. По-перше вона викликає інтерес не тільки у фахівців в галузі історії та історіографії, а й у широкого кола громадськості. По-друге, у всіх слов'янських країнах з незапам'ятних часів надається велике значення стародавніми звичаями і віруваннями, але вчені мають неймовірно малу кількість інформації про ті часи, тому дослідження в цьому напрямі ведуться дуже активно.

Дохристиянські вірування давніх слов'ян.Культура давніх слов'ян.Проблема походження слов’ян в історіографії. Джерела вивчення походження слов’ян  Необхідно зважати й на те, що духовна культура стародавніх слов'ян виражалася в ранніх релігійних віруваннях і міфології.  В обох з них відображено язичницькі вірування та звичаї, які пізніше продовжували співіснувати поряд з християнськими. У календарній народній поезії найбільш втілені анімістичні вірування, одухотворення природи, віру в магічні сили її явищ тощо.  Розселення східних слов’ян із своїх прабатьківських ареалів вело до подальшого зростання специфічних особливостей їх окремих племен.

Велике переселення слов’ян — розселення слов’янських племен із їхньої прабатьківщини, розташованої між Дніпром і Віслою, на сусідні землі в V—VIIст. У V—VІІ ст. відбулося Велике розселення слов’ян із межиріччя Дніпра й Дністра по території Європи: на заході слов’яни досягли р.Лаби та узбережжя Балтійського моря, на південному заході —р.Дунаю і Балканського півострова, на півночному сході —р.Десни, Оки та Західної Двини.  Релігійна сфера: вірування у слов’ян були язичницькі. Боги давніх слов’ян: Дажбог – бог Сонця, Сварог – бог вогню, Перун – бог грому і блискавки, Лада – богиня кохання, Мара – богиня хвороб і смерті, Дана – богиня води, Макош – богиня землі.

Слов'янська міфологія — реконструйована за даними з різних джерел система сприйняття навколишнього всесвіту, сукупність вірувань і культів, що мали місце на території розселення слов'янських народів у дохристиянську епоху. Прийняття християнства (прибл. IX–XII століттях) стало поворотною віхою в історії всіх слов'янських народів.